Едуард III

Едуард III
Едуард III
Едуард III
Король Англії
Коронація: 1 лютого 1327
Попередник: Едуард II
Наступник: Річард II
 
Народження: 13 листопада 1312(1312-11-13)
Віндзор
Смерть: 21 червня 1377(1377-06-21) (64 роки)
Ричмонд
Поховання:
Країна: Королівство Англія
Рід: Плантагенети
Батько: Едуард II
Мати: Ізабелла
Шлюб: Філіппа
Діти: Едуард, Ізабелла, Жанна, Ліонель, Джон Ґонт, Едмунд Ленґлі, Марія, Марґарет, Томас Вудсток
Нагороди:
орден Підв'язки

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Едуа́рд III (лат. Eduardus III; 13 листопада 1312 — 21 червня 1377) — король Англії (1327—1377), чиї претензії на французький престол стали приводом до Столітньої війни. Представник Плантагенетського дому. Син англійського короля Едуарда ІІ і французької принцеси Ізабелли, доньки французького короля Філіппа IV.

  • Едуа́рд III (лат. Eduardus III, фр. Édouard III), або Е́двард ІІІ (англ. Edward III) — з порядковим номером правителя.
  • Е́двард III Англі́йський (англ. Edward III of England, фр. Édouard III d'Angleterre) — за назвою королівства.
  • Е́двард ІІІ Ві́нсдорський (англ. Edward of Windsor) — ім'я до інтронізації, за місцем народження у Вінсдорському замку.
  • Е́двард III Плантагене́т, або Е́двард III Плантагене́тський (англ. Edward III of Plantagenet) — за назвою династії.

Був одним з найуспішніших англійських монархів Середньовіччя. Відновивши королівську владу після провального правління його батька, Едуарда ІІ, Едуард ІІІ перетворив Англійське королівство на одну з найпотужніших військових сил у Європі. На його правління припали важливі зміни в законодавстві та системі державного врядування (зокрема, розвиток англійського парламенту), а також пандемія чуми «Чорна смерть». Він залишався на троні 50 років. З часів Генріха ІІІ і до Георга ІІІ ніхто з англійських монархів не правив так довго.

Едуард був коронований у віці чотирнадцяти років, після відречення його батька. Коли йому було лише сімнадцять, він організував заколот проти регента, Роджера Мортімера, і розпочав особисте правління. Після перемоги у війні з Шотландією він у 1340 році проголосив себе повноправним спадкоємцем французького трону, що стало причиною початку Столітньої війни. Після декількох невдач на початку війни, події для англійців складалися виключно добре; перемоги в битвах при Кресі та Пуатьє призвели до підписання вигідного миру в Бретіньї. Проте останні роки правління Едуарда III були позначені невдачами як на міжнародній, так і на внутрішній аренах, що було зумовлено бездіяльністю і поганим здоров'ям короля.

Едуард ІІІ був імпульсивною людиною, здатною, однак, на милосердні вчинки. Загалом, він був типовим королем, зацікавленим переважно у веденні військових дій. Едуард ІІІ користувався повагою свого часу і в наступні століття, але істориками вігівського спрямування був проголошений безвідповідальним авантюристом. Однак цей погляд було переглянуто, і сучасна історіографія визнає значні досягнення Едуарда ІІІ.

1373 року уклав альянс із Португалією, що діє понині.

Докладніше: Плантагенети

Родовід

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Едуард III

Copyright