Сем Лей

Сем Лей
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Семюел Дж. Лей
Дата народження 20 березня 1935(1935-03-20) (85 років)
Місце народження Бірмінгем, Алабама
Роки активності 1957 — тепер. час
Громадянство США
Професія музикант
Інструменти ударні, вокал
Жанр блюз
Колективи Sam Lay's Bluesband
Гурти The Paul Butterfield Blues Band
Співпраця Хаулін Вульф, Боб Ділан, Мадді Вотерс
Лейбл Blue Thumb, Random Chance
Нагороди • Зала слави джазу Алабами (1992)
Зала слави блюзу (2018)

Се́мюел Дж. Лей (англ. Samuel J. Lay; 20 березня 1935, Бірмінгем, Алабама) — американський блюзовий ударник і співак. Співпрацював з Хауліном Вульфом і Мадді Вотерсом, був учасником гурту the Paul Butterfield Blues Band.

Семюел Дж. Лей народився 20 березня 1935 року в Бірмінгемі (Алабама); син Фостера і Елсі Лей. Батьки працювали в компанії Pullman[1].У дитинстві захоплювався музикою Джина Крупи, брав уроки гри на барабанах у В. К. Генді, мол.

У 1954 році переїхав у Клівленд (Огайо), де почав грати у гурті Moon Dog Combo. У 1957 році приєднався до the Original Thunderbirds, з яким виступав до 1959 року, після чого перебрався у Чикаго, де деякий час грав з Літтлом Волтером. У 1961 році почав працювати з гуртом Хауліна Вульфа, з яким записав такі хіти, як «I Ain't Superstitious», «Built for Comfort», «Love Me Darlin'» і «Hidden Charms». Лей став одним з найперших ударників, який почав використовувати «коров'ячий дзвін» («Shake for Me» і «Killin' Floor» Вульфа). У 1965 році Лей і басист Джером Арнольд були звільнені з гурту Вульфа і обидва приєднались до The Paul Butterfield Blues Band. Того ж року вони записали однойменний дебютний альбом (Лей співав на одній з композицій альбому — «I Got My Mojo Working»). До кінця року Лей виступав з Баттерфілдом після чого був замінений на Біллі Дейвенпорта.

У 1965 році у складі гурту Баттерфілда виступив на фолк-фестивалі в Ньюпорті, де акомпанував Бобу Ділану. Того ж року взяв участь у записі альбому Ділана Highway 61 Revisited. Лей взяв участь у близько 40 записах лейблу Chess Records, де акомпанував багатьом відомим музикантам. У 1966 році записав «Tell Me, Mama», «Walking by Myself» і «I Can't Be Satisfied», які увійшли до альбому-антології Goin' to Chicago (1966), випушеного на Testament. У 1966 році приєднався до гурту Джеймса Коттона і взяв участь у записі дебютного альбому The James Cotton Blues Band (1967), а в 1969 році альбому Мадді Вотерса Fathers and Sons.

Наприкінці 1969 року деякий час був учасником гурту Siegel-Schwall Band. Випустив сольний альбом Sam Lay in Bluesland на Blue Thumb (продюсером виступив Нік Гравенітес) з колишніми учасниками гурту Баттерфілда. Впродовж наступних років був лідером гурту, з яким грали Джиммі Роджерс, Джордж «Вайлд Чайлд» Батлер, Едді Тейлор та ін. Іноді акомпанував іншим музикантами, серед яких Джон Лі Гукер, Хаунд-Дог Тейлор, Лайтнін Гопкінс, Отіс Раш та ін.

У 1992 році Лей був номінований на нагороду В. К. Генді. Того ж року був включений до Зали слави джазу Алабами. Створив Sam Lay Blues Band і записався на Appaloosa Records (Shuffle Master, Sam Lay Live). У 1996 році випустив Stone Blues, за яким у 2000 році послідував Rush Hour Blues. Альбом Live on Beale Street вийшов наприкінці 2000 року. У 2003 році випустив I Get Evil на лейблі Random Chance (на цьому альбомі Лей вперше акомпанував собі на гітарі на декількох піснях).

Мешкає у Чикаго (на 2011). У 2015 році включений у Зал слави рок-н-ролу як учасник гурту The Paul Butterfield Blues Band (18 квітня виступив з промовою і взяв участь у концерті)[1]. Того ж дня відбулась прем'єра документального фільму «Sam Lay in Bluesland» (2015) режисера Джона Андерсона[1].

У 2018 році Лей був включений до Зали слави блюзу.

Альбоми

  • Goin' to Chicago (Testament, 1966; антологія)
  • Sam Lay in Bluesland (Blue Thumb, 1969)
  • Shuffle Master (1992)
  • Stone Blues (1996)
  • Rush Hour Blues (2000)
  • I Get Evil (Random Chance, 2003)

Сингли

  • «Maggie's Farm»/«I Got My Mojo Working» (Blue Thumb, 1969)
  1. а б в Rick Kogan (27 квітня 2015). Blues drumming great Sam Lay is on a roll. Chicago Tribune. Процитовано 29 жовтня 2015.  (англ.)

Copyright