Фрідріх Еберт

Фрідріх Еберт
Friedrich Ebert
Фрідріх Еберт
Час на посаді:
23 вересня 1919 — 28 лютого 1925
Попередник посада заснована
Наступник Ганс Лютер (в.о.)
Вальтер Сімонс (в.о.)
Пауль фон Гінденбург

Час на посаді:
10 листопада 1918 — 13 лютого 1919
Попередник посада заснована
Наступник посада скасована

Час на посаді:
9 листопада 1918 — 10 листопада 1918
Монарх   Вільгельм II
Попередник Максиміліан Баденський
Наступник посада скасована

Міністр-президент Пруссії
Час на посаді:
9 листопада 1918 — 11 листопада 1918
Монарх   Вільгельм II
Попередник Максиміліан Баденський
Наступник Пауль Гірш

Народився 4 лютого 1871(1871-02-04)
Гейдельберг, Німецька імперія
Помер 28 лютого 1925(1925-02-28) (54 роки)
Берлін, Веймарська республіка
Політична партія СДПН
Дружина (з 1894 р.) Луїза Еберт (1873—1955)
Діти сини Фрідріх (молодший) (1894—1979), Георг (1896—1917), Генріх (1897—1917), Карл (1899—1975) та дочка Амалія (1900—1931)
Підпис Friedrich Ebert Signature.svg

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Фрідріх Еберт (нім. Friedrich Ebert; 4 лютого 1871, Гейдельберг, Німецька імперія — 28 лютого 1925, Берлін, Веймарська республіка) — німецький соціал-демократ, один з провідних діячів СДПН, лідер її правого, «ревізіоніського» крила. Перший рейхсканцлер Німеччині після Листопадової революції 1918 р., перший президент Німеччини (Веймарська республіка, 19191925), а також перший в історії Німеччини демократично обраний керівник держави.[1]

Народився у родині кравця. Беручи участь у профспілковому русі, Еберт домігся політичних висот у Соціал-демократичній партії, ставши генеральним секретарем 1905 року та головою партії 1913-о. У серпні Еберт домігся практично одностайної підтримки СДПН додаткових військових асигнувань, стверджуючи, що вибухнула Перша світова війна була необхідною «оборонним» заходом. Така позиція керівництва партії на чолі з Ебертом та Шейдеманом призвела до розколу у партії, внаслідок чого ліве та лівоцентристське крило покинуло партію на початку 1917-о, утворивши Незалежну соціал-демократичну партію Німеччини.

Фрідріх Еберт (праворуч) та рейхсканцлер Вільгельм Куно.

На тлі інших діячів СДПН Фрідріх Еберт відрізнявся прокайзерівськими поглядами. У бесіді з принцом Максом Баденським напередодні Листопадової революції він висловлював сподівання збереження монархії, а проголошення республіки своїм соратником Філіпом Шейдеманом вважав «самовільним». Побоюючись зростаючого впливу комуністичного Союзу Спартака, очолюваного Розою Люксембург та Карлом Лібкнехтом, а також Незалежної соціал-демократичної партії, яка займала центристську позицію, Еберт наприкінці 1918 року уклав секретну домовленість з керівництвом армії, представленим Людендорфом. Армія брала участь у повсюдних сутичках із спартакістами, що призвело до кривавого придушення повстання спартакістів. Водночас після правого Каппського путчу, відбитого силами німецьких робітників, які оголосили загальнодержавний страйк, до більшості його керівників, багато з яких пізніше приєдналися до НСДАП, уряд Еберта поставився поблажливо — як до сили, яка протистоїть «червоній чумі».

Рейхспрезидентство Еберта ознаменувалося важкою економічною кризою і, на тлі програної Німеччиною війни, політичною нестабільністю. У листопаді 1923 Еберт навіть вступив у конфлікт з власною партією, яка залишила коаліційний уряд Густава Штреземана. В історичній літературі присутні вкрай суперечливі оцінки діяльності Еберта. Хоча Еберт вважав себе прихильником демократії, комуністи та навіть більшість соратників по партії звинувачували його в радикальних антиробітничих заходах і тим самим — у непрямій підтримці нацизму, що зароджувався.

Помер від апендициту[1].

Фрідріха Еберта не слід плутати з його сином Фрідріхом Ебертом-молодшим[de], який за іронією долі брав участь у створенні НДР та її правлячої партії — Соціалістичної єдиної партії Німеччини.

  • Артемов В.А., Кардашова Є.В. Фрідріх Еберт — перший президент Німеччини. — Воронеж, 2001.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фрідріх Еберт

Copyright